Анотація

Головним завданням розвитку правосуддя є утвердження верховенства права в державі та забезпечення права на справедливий, компетентний судовий розгляд незалежним судом упродовж розумного строку. Ключовою проблемою судової влади в Україні була і залишається недосконала національна система судоустрою, про що свідчать численні дискусії науковців, практиків та юристів, постійні законопроектні пошуки досконалих положень законодавства як матеріального, так і процесуального права. Крім того, підтвердженням цього є майже незмінні за змістом і характером рекомендації, зауваження й критичні оцінки, які продукуються різними європейськими інститутами – Радою Європи,  зокрема Європейською комісією за демократію через право, Європейським судом з прав людини, Європейським Союзом, зокрема Європейським парламентом, упродовж тривалого періоду.

Метою  статті є дослідження принципу спеціалізації у межах структури національної системи судоустрою крізь призму теоретичних підходів, практичних аспектів та міжнародних стандартів у цій сфері.

Однією з гарантій справедливого правосуддя в будь-якій державі є ефективно організована система судів. Організаційними основами національної судової системи є: 1) єдність системи судоустрою; 2) побудова системи суддів загальної юрисдикції за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди в Україні спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Для розгляду окремих категорій справ  системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. Проведення судової реформи в Україні у 2016 році свідчить про розширення спеціалізації судів і суддів та зміну системи вищих спеціалізованих судів. Відтак, актуальним є дослідження реалізації принципу спеціалізації у національній правовій системі.

Ключові слова: система судоустрою, спеціалізація судів, спеціалізація суддів, судова реформа, Вищий суд з питань інтелектуальної власності, Вищий антикорупційний суд.