Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз проблемних аспектів відмежування складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384 Кримінального кодексу України «Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу», від суміжних кримінально-правових норм. Зокрема, зосереджено увагу на співвідношенні норм статей 358, 376, 383 та 385 КК України, з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних ознак, об’єкту посягання, юридичної природи та характеру протиправної поведінки. Особливу увагу приділено визначенню меж кримінальної відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.

Метою статті є комплексне кримінально-правове дослідження проблематики відмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 358, 376, 383, 385 та 384 КК України з позиції сучасної теорії кримінального права, практики правозастосування, а також у контексті забезпечення принципів правової визначеності, юридичної точності та ефективності кримінальної відповідальності. З урахуванням того, що всі зазначені кримінально-правові норми об’єднані спільним інструментом протиправного впливу – введенням в оману та фальсифікацією доказів або їх замовчуванням – актуальним постає розмежування правової природи кожного з цих складів кримінальних правопорушень, визначення їх об’єкта посягання, межі застосування, а також їх взаємодії у випадку конкуренції або реальної сукупності.

Особлива увага приділяється виявленню як спільних рис, так і відмінностей між завідомо неправдивим повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ст. 383 КК України) та введенням в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 КК України). Наукова мета полягає не лише в систематизації об’єктивних і суб’єктивних ознак зазначених складів, а й у встановленні точних меж їх кримінально-правового змісту з метою забезпечення єдиної та послідовної правозастосовної практики.

Також у межах поставленої мети здійснюється аналіз особливостей суб’єктивної сторони кожного з кримінальних правопорушень, зокрема ознаки завідомості, яка є визначальною для кримінально-правової кваліфікації відповідних діянь. Це дозволяє виявити підстави для самостійного інкримінування або, навпаки, виключення подвійної кваліфікації.

У межах дослідження визначено завдання виявити відмінності між введенням в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 КК України) та відмовою свідка від давання показань або відмовою експерта, спеціаліста чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК України), які мають різний характер протиправної поведінки – активне перекручення інформації або пасивне ухилення від процесуальних дій. У контексті мети також досліджується, наскільки вказані склади кримінальних правопорушень посягають на один і той самий об’єкт кримінально-правової охорони – правосуддя.

Окремим завданням є з’ясування співвідношення між ст. 384 КК України як спеціальною нормою та ст. 358 КК України як загальною нормою, що встановлює відповідальність за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, з метою формулювання практично значущих критеріїв для кваліфікації діянь у разі використання підроблених документів у межах судового розгляду. У цьому контексті метою є також запропонувати підходи до подолання конкуренції норм, що мають однакову ознаку введення в оману, але відрізняються за змістом об’єкта посягання.

Таким чином, загальною науковою метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних критеріїв відмежування суміжних складів кримінальних правопорушень, що охоплюють дії, пов’язані з наданням завідомо неправдивої інформації або ухиленням від виконання процесуальних обов’язків, з урахуванням специфіки кожної кримінально-правової норми, її функціонального призначення в системі кримінального права та її ролі в захисті правосуддя як ключового елементу верховенства права. У підсумку, досягнення поставленої мети дозволить забезпечити точність і коректність правозастосування.

Ключові слова: завідомо неправдиве повідомлення; введення в оману; кримінальне провадження; правосуддя; неправдиві показання; конкуренція кримінально-правових норм.