Анотація

17 жовтня 2019 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції», в якому були запропоновані зміни до КПК України. З набуттям чинності законом 01 січня 2020 року у КПК України відповідно до Розділу ІІ «Прикінцеві положення» було внесено 11 змін, серед яких і такі, що стосуються початку досудового розслідування. Однак Закон створює низку проблем у цій частині.

Мета статті – окреслити проблеми імплементації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції» у кримінальне процесуальне законодавство та запропонувати шляхи їх вирішення.

У дослідженні констатовано, що необхідність прийняття змін до законодавства України з приводу захисту прав викривачів викликана потребою посилення існуючих механізмів запобігання корупції. Разом із тим, вказана проблема залишалася невирішеною тривалий час, про що неодноразово зазначали як закордонні, так і вітчизняні фахівці. Автор наголосив, що проблема захисту викривачів злочинів є ширшою, ніж проблема захисту лише викривачів корупції. При цьому у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції» акцентовано увагу саме на останніх, залишаючи невирішеною проблему захисту викривачів інших злочинів. Разом із тим, аналіз змін, які внесені у КПК України, дає підстави констатувати низку недоліків у нормах Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». Зокрема, у ч. 3 ст. 60 КПК України внесені зміни щодо «заявника-викривача», якого наділено ширшими правами, ніж інших заявників – правом отримувати інформацію про стан досудового розслідування. Однак не можна чітко з’ясувати, що саме розуміється під «станом досудового розслідування», адже такого визначення у законодавстві не передбачено. Також автор звертає увагу на нову вимогу до слідчого про інформування Національного агентства з питань запобігання корупції у разі надходження від викривачів інформації про корупцію, яка стала приводом для відкриття кримінального провадження. Обґрунтовується, що таку вимогу слід покласти саме на прокурора – процесуального керівника. Звернено увагу на проблематику процесуального статусу такого заявника та набуття ним статусу свідка у кримінально- му провадженні. Ще одна проблема, яку піднімає автор, створення регулярних каналів для повідомлення інформації викривачами, а саме відсутність визначеного переліку органів, які зобов’язані створити ці канали.

Констатуючи необхідність існування в українському законодавстві механізму захисту викривачів (і не тільки викривачів корупції), автор наголошує, що такий механізм має бути реалізований через належні правові процедури, а особливо в кримінальному процесуальному законодавстві, що дозволить також виконати завдання кримінального провадження, визначені у ст. 2 КПК України.

Ключові слова: викривач, корупція, регулярні канали, заявник, НАЗК