Інструменти накопичення приватних заощаджень фізичних осіб як об’єкт правового та державного регулювання
Сторінки: 149-155
Рік: 2021
Видавець: ТОВ "Правова Єдність"
Анотація
Анотація. В Україні багато уваги приділяється інвестуванню в економіку, бізнес, грантові проєкти тощо. Але питанням інвестування з метою накопичення приватних заощаджень фізичних осіб (домогосподарств) приділяється незначна увага, у зв’язку з чим потужний інвестиційний ресурс заощаджень громадян використовується недостатньо.
Метою статті є вивчення інструментів накопичення приватних заощаджень в Україні,виокремлення основних проблем, які сьогодні існують в правовому регулюванні цього інституту та формулювання пропозицій щодо їх усунення.
Автором визначено накопичення приватних заощаджень громадян як вид інвестиційної діяльності (непряме інвестування довготермінових фінансових інвестицій), що полягає у вкладенні (переданні) посереднику грошових заощаджень з метою збереження їх цінності та примноження (отримання доходу (прибутку) від їх вкладення) для забезпечення в майбутньому достойного рівня життя. У дослідженні констатовано, що накопичення приватних заощаджень має низку відмінностей від інших способів здійснення інвестиційної діяльності, що дозволяють виділяти його як особливий об’єкт державного регулювання.
Так, 1) накопичення приватних заощаджень є довготривалим актом, який зазвичай не може бути припинений в односторонньому порядку (крім надзвичайних обставин); 2) приватні заощадження здійснюються лише в грошовій формі; 3) приватні заощадження не перетворюються на інший об’єкт, коли під час інших видів інвестування вкладені кошти «перетворюються» на майнові права, об’єкт нерухомості, товар тощо; 4) метою приватних заощаджень є накопичення капіталу, а не набуття нових майнових чи інших прав, тобто приватні заощадження не перетворюються в інші форми капіталу; 5) приватні заощадження не є об’єктом вільного цивільного обороту (не відчужуються вільно на підставі цивільно-правових договорів) на відміну від інших об’єктів інвестування (нерухомості, майнових прав, цінних паперів тощо); 6) кошти інвестуються особою не напряму, а передаються як внесок (вклад) фінансовому посереднику. Тому для характеристики особи, що здійснює інвестування з метою накопичення заощаджень більш вдалим вважаємо термін вкладник, а не інвестор; 7) вкладник не може впливати на подальшу інвестиційну політику посередника щодо переданих йому коштів.
Автором доведено, що наразі в Україні найбільш широко застосовуються такі інструменти накопичення приватних заощаджень: 1) вкладання коштів на депозити в банках України; 2) довгострокове накопичувальне страхування життя; 3) недержавні пенсійні фонди.
У статті вказані проблеми державного регулювання і запропоновані шляхи їх вирішення, які мають активізувати використання населенням інструментів накопичення заощаджень.
Ключові слова: заощадження, інвестиції, накопичення заощаджень, державне регулювання інвестицій.
