Анотація

Стаття присвячена комплексному теоретико-прикладному дослідженню інституту допустимості доказів у кримінальному провадженні та концепції процесуальної доброчесності в умовах трансформації сучасного доказового процесу. На основі системного аналізу класичних і сучасних доктринальних підходів, практики ЄСПЛ та порівняльного дослідження моделей США, Великої Британії, Європейського Союзу й України обґрунтовується еволюція цього інституту від формалізованої радянської концепції «процесуальної правильності» до сучасної моделі, зорієнтованої на матеріальну справедливість, пропорційність втручання та реальну ефективність гарантій прав людини. Особливу увагу приділено розкриттю структурних елементів процесуальної доброчесності, які охоплюють законність джерела доказу, прозорість і чесність процедур його отримання, відсутність примусу, автономність волі особи, а також добросовісність поведінки суб’єктів кримінального процесу.

У статті детально проаналізовано співвідношення формального й матеріального критеріїв допустимості, зокрема крізь призму статей 86 і 87 КПК України, що відображають різні філософські підходи до правосуддя – від процедурного легалізму до концепції «матеріальної справедливості» та процесуальної доброчесності. На основі рішень ЄСПЛ (Gäfgen v. Germany, Jalloh v. Germany, Teixeira de Castro v. Portugal, Ramanauskas v. Lithuania) досліджено стандарти недопустимості доказів, здобутих внаслідок провокації, неправомірного втручання або примусу, а також акцентовано на істотному впливі цих стандартів на національну практику.

Окрема частина роботи присвячена цифровим доказам, що становлять одну з найдинамічніших і водночас найскладніших категорій доказового права. Розкрито структуру цифрового доказу, поняття ланцюга збереження (chain of custody), проблематику автентифікації інформації, використання метаданих та ризики маніпуляції електронними даними. Запропоновано аналіз міжнародних технічних і криміналістичних стандартів (ENFSI, NIST, Berkeley Protocol), зіставлений із доктринальними підходами Mason & Seng, Kerr, Clough та Ferguson щодо цифрової криміналістики й кібердоказів. Значна увага приділена ризикам алгоритмічного втручання, непрозорості («проблемі чорної скриньки») та необхідності забезпечення пояснюваності моделей штучного інтелекту, що використовуються у доказуванні.

На завершення визначено ключові напрями модернізації української моделі допустимості: формування єдиної концепції «доказової доброчесності», адаптація міжнародних стандартів цифрової криміналістики, реформування підходів до оперативно-розшукової діяльності в цифрових умовах, посилення судового контролю за технологічними інструментами збору доказів, а також актуалізація вимоги прозорості алгоритмічних процедур. Обґрунтовано, що саме такий комплексний підхід дозволить забезпечити відповідність кримінального процесу України вимогам верховенства права, стандартам ЄСПЛ та викликам цифрової доби.

Ключові слова: докази; цифрові докази; токсичні докази; допустимість доказів; процесуальна доброчесність; справедливий суд; цифрове стеження; штучний інтелект; алгоритмічні ризики; провокація; пропорційність; судовий контроль; права людини; доказова доброчесність; ланцюг збереження даних; міжнародні стандарти доказування; дискреція; судовий розсуд; гарантії; обґрунтована підозра; достатня підстава.