Анотація

Питання юридичної природи доказів є доволі складним, що обумовлюється складністю його вивчення, сприйняття та формування.  Проблемність питання підтверджується невдалою спробою законодавця розділити процес формування доказів на слідчий  та судовий. У частині 1 ст. 84 КПК в числі суб’єктів отримання доказів значяться слідчий і прокурор,  що вказує на слідчий спосіб їх формування. Зважаючи на складну гносеологічну і правову природу доказів, не важко переконатися в тому, що слідчий або прокурор не в змозі одноособово належним чином оцінити і перевірити докази в повному обсязі. Окрім того, неузгодженість положень ч. 2 ст. 23 та ст. 84 КПК дає підстави для помилкового висновку про рівнозначність доказів отриманих органами досудового розслідування і доказами легалізованими за результатами дослідження в судовому порядку, що є ознакою інквізиційного типу процесу.   

Мета дослідження полягає у визначенні юридичної природи доказів, порядку їх формування, юридичної конструкції доказів. На підставі аналізу юридичного феномену доказів, запропонувати порядок формування доказів, розробити підходи до визначення юридичної конструкції доказів.

Аналізуючи підходи до розуміння природи доказів, констатується, що нормативне закріплене поняття доказів не охоплює всіх істотних властивостей та ознак цього складного соціально-юридичного феномену. Кримінально-процесуальний залишає поза межами закону розуміння доказу, як результат людської діяльності з властивою їй логікою, психологією, інтерпретацією з урахуванням професійних й індивідуальних інтересів суб’єктів. Окремо завертається увага на однобічність в оцінці доказів і, як наслідок, їх необ’єктивність на стадії досудового розслідування. Адже збирання доказів здійснюється реально лише стороною обвинувачення.  Положення п. 3 ст. 93 КПК про те, що сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, збирають докази, має лише декларативний характер. Підтверджується позиція про необхідність судового порядку формування доказів.

Складна структура доказу формується відносно ненадійними і різноплановими та недостатньо дослідженими чинниками. Тому дефініція даного юридичного явища потребує глибокого та ґрунтовного переосмислення. Робиться висновок про недопустимість нормативного визначення поняття доказів у ст. 84 КПК. Пропонується розглядати доказ, як юридичну конструкцію, яка включає в себе нормативно-процедурний, знаннєвий, судово-інтерпретаційний, фактовстановлюючий сегменти.    

Ключові слова: докази, судові докази, зміст, форма доказів, кримінальне провадження, фактичні дані, психологічні правові, гносеологічні, логічні, семантичні фактори формування доказів.