Анотація

У результаті проведення судової реформи 2016 року Вищу раду юстиції було реорганізовано у Вищу раду правосуддя, правовий статус якої кардинально змінився у порівнянні із її правопопередницею. Розширення компетенції ВРП та запровадження  чинним законодавством України абсолютно нових процедур оскарження рішень ВРП та її структурних підрозділів породило наукову дискусію щодо визначення правового статусу ВРП як квазісудового органу.

Метою  статті є дослідження питання про те, чи є Вища рада правосуддя квазісудовим органом.

Проаналізувавши законодавчу базу, автор дійшов висновку , що перш ніж відносити Вищу раду правосуддя до квазісудових органів, необхідно проаналізувати практику Європейського суду з прав людини та стандарти, закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, проведений аналіз дав змогу визначити наступні критерії поняття «суд», що вироблені міжнародною практикою, а саме: незалежність та безсторонність; наділення учасників процесуальними гарантіями захисту; наявність у вищих інстанцій повноважень виправити недоліки, виявлені на попередніх стадіях процесу.

З огляду на ґрунтовний аналіз практики Європейського суду з прав людини автор дійшов висновку, що визначати Вищу раду правосуддя квазісудовим органом ще передчасно, адже не зважаючи на те, що законодавством України передбачено чіткий процес розгляду справ Дисциплінарними палатами та ВРП, а також наявність змагальних прав та процесуальних гарантій захисту свої прав у сторін процесу, законодавством України не забезпечено належним чином розмежування функцій ініціювання дисциплінарного провадження стосовно судді, власне дисциплінарного провадження і прийняття рішення про звільнення судді, як це вимагається  Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, ВРП все ще не є в достатній мірі незалежним та неупередженим органом, який користується високим рівнем довіри зі сторони громадськості.

Ключові слова: Вища рада правосуддя, квазісудовий орган, суд, Європейський суд з прав людини.