Анотація

У статті здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз еволюції концепції дока- зів і процесу доказування у кримінальному процесуальному законодавстві XIX століття. Детально досліджено ключові нормативні акти того часу, зокрема Кодекс кримінального слідства Франції (1808 р.), Статут кримінального судочинства Російської імперії (1864 р.), Кримінально-процесуальний кодекс Австро-Угорщини (1873 р.) та Німецький криміналь- но-процесуальний кодекс (1877 р.). Особливу увагу приділено аналізу історичного переходу від середньовічної формальної «арифметики» доказів, яка ґрунтувалася на заздалегідь ви- значеній «силі» кожного доказу, до сучасних стандартів, побудованих на засадах вільної, але раціонально мотивованої оцінки доказового матеріалу судом і присяжними. Автор визначає ключові процесуальні інновації, які стали підґрунтям для формування сучасних континентальних стандартів доказування, такі як: принцип внутрішнього пере- конання, суворий процесуальний контроль за допустимістю доказів, чіткі гарантії законно- сті збирання та процедурного оформлення доказової бази. Висвітлено еволюцію ролі поліції та слідчих суддів у формуванні доказів, зокрема детально описано розвиток процедурної чистоти та формалізації збору матеріалів. Особливий акцент зроблено на актуальності історичного досвіду XIX століття для по- дальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, враховуючи сучасні виклики, такі як європейська інтеграція, широке застосування цифрових технологій та необхідність ефективної протидії використанню незаконних доказів («плоди отруєного де- рева»). Автор пропонує шляхи імплементації європейських стандартів доказування в україн- ську правову систему, наголошуючи на необхідності удосконалення процесуальної форми, циф- ровізації доказового процесу та посилення гарантій захисту прав учасників судового розгляду. У статті доводиться, що спадщина кодифікацій XIX століття формує чотири незмінні критерії, що залишаються актуальними для держав-членів ЄС і України у XXI столітті. Пер- ший критерій – формалізоване походження доказів, згідно з яким доказ виникає лише через процесуально дозволений канал, а роль поліції полягає лише в оперативному збиранні мате- ріалу без його оцінки. Другий критерій – повний ланцюг збереження доказів, від традицій- ного опечатування до сучасних крипто-хешів, що забезпечує безперервність та достовір- ність. Третій критерій – гласне й безпосереднє дослідження доказів, де усність, публічність і можливість перехресного допиту є ключовими інструментами для очищення інформації від можливих упереджень. Нарешті, четвертий критерій – вільна, але мотивована оцінка до- казового матеріалу, за якою судове внутрішнє переконання повинно бути аргументованим та логічно обґрунтованим.