Анотація

У статті розглянуто кримінально-правові та кримінальні процесуальні засоби забез- печення безпеки співпрацюючих із правосуддям кримінальних правопорушників. Метою цієї статті є розгляд норм спеціалізованих законів, джерел кримінального та кримінального процесуального права України, її міжнародних зобов’язань як комплексної правової підстави забезпечення безпеки деяких видів учасників кримінального судочинства, умовно об’єднаних в межах категорії «співпрацюючих свідків». З огляду на викриття ними інших причетних до протиправної діяльності осіб, така співпраця відбувається в умовах ризику залякування чи помсти. Задля зменшення цього ри- зику до раціонально прийнятного рівня законодавством передбачено, окрім заходів безпеки (котрі технічно ускладнюють можливу розправу), також засоби, покликані зменшити бажа- ний для зловмисників ефект від насильницького втручання у правосуддя. Такими засобами є: процесуальні прийоми подолання незамінності учасників кримінального судочинства під час судового розгляду (показання «з чужих слів», судовий допит під час досудового розслідуван- ня); кримінально-правова охорона відносин участі у (кримінальному) судочинстві. Але на відміну від, власне, свідків, «співпрацюючі свідки» користуються меншим рів- нем кримінально-правового захисту. Їхні можливі статуси (підозрюваний, обвинувачений, засуджений, особа, звільнена від кримінальної відповідальності, виправданий) не згадано у ст. 386 Кримінального кодексу (КК) України (визнає кримінальним проступком, зокрема, погрозу, шантаж, підкуп свідка, потерпілого, експерта). Відповідальність за залякування, катування, мордування тощо осіб, які співпрацюють із правосуддям, здійснюється на за- гальних підставах, тобто у відриві від спеціальної мети (схилити до надання неправдивих показань, помста тощо) та в цілому поза контекстом участі у кримінальному судочинстві; відсутня відповідальність за їх підкуп. Такий стан правового забезпечення «співпрацюючих свідків» вказує на незавершеність імплементації окремих приписів міжнародних договорів України у сфері протидії корупції та організованій злочинності не є завершеною. Крім того, кримінально-правовий захист учасників кримінального судочинства від про- типравної бездіяльності службових осіб органів, які забезпечують безпеку та від розго- лошення даних про зміст відповідних заходів (ст.ст. 380, 381 КК України) сформульовано у спосіб, що припускає наявність у причиново-наслідковому комплексі юридично значущих проміжних подій. Це ставить суб’єктів кримінальної відповідальності в залежність від ви- падку і не узгоджується з деякими визнаними підходами у науці кримінального права (а саме: теорії еквівалентності, безпосередньої причинності).