Анотація

Стаття пропонує поглиблений міждисциплінарний аналіз еволюції правового регулюван- ня та фактичної практики пред’явлення особи для впізнання в Україні, охоплюючи обидві кодифікації кримінального процесуального законодавства – КПК УРСР 1960 р. і чинний КПК України 2012 р. Наукова й практична актуальність дослідження зумовлена трьома вагомими обставинами. По-перше, воєнний стан і масштабні переміщення населення суттєво усклад- нили залучення «живих» статистів, через що в слідчій практиці різко зріс відсоток впізнання за фотознімками. По-друге, відсутність процесуального статусу «інших осіб» і нормативна розпливчастість критеріїв «схожості» та «різких відмінностей» створюють високий ризик дискримінаційних або маніпулятивних дій, що ставить під сумнів допустимість отриманих доказів. По-третє, судова практика Верховного Суду в питаннях мотивування «необхідно- сті» фотовпізнання є фрагментованою: одні постанови вимагають детального обґрунту- вання вибору спрощеної форми, інші визнають її допустимою й без того, що дезорієнтує органи досудового розслідування й адвокатів. Методологію побудовано на поєднанні історико-правового, формально-догматичного й порівняльно-правового підходів із емпіричними методами. Нормативну базу становлять Основи кримінального судочинства 1958 р., КПК УРСР 1960 р., КПК України 2012 р., супутні підзаконні акти та проєкти відомчих інструкцій. Судовий масив охоплює понад сорок рішень Верховного Суду і шістдесят ухвал місцевих та апеляційних судів 2018–2024 рр., дослідже- них методом контент-аналізу й case-study. Емпіричну складову формують результати анкетування 31-го слідчого, дізнавача й прокурора Харкова й Харківської області, а також контекстне вивчення матеріалів двадцяти п’яти кримінальних проваджень щодо тяжких злочинів проти життя та воєнних злочинів, де застосовано обидві форми впізнання. Для статистичного опрацювання відповідей використано описову й кореляційну аналізу у про- грамі R, що дозволило кількісно верифікувати найчастіші процесуальні дефекти. Отримані результати свідчать, що у 90 % випадків практики слідчі обирають фотовпі- знання; з них лише 27 % процедур супроводжувалися належно вмотивованою постановою, а у 43 % матеріалів містилися ознаки порушення вимог про схожість статистів. Добір «ін- ших осіб» для «живого» впізнання ускладнюється відмовами або неможливістю оперативно знайти добровольців, особливо у прифронтових громадах та під час дії комендантської го- дини. Наявність у впізнаваного наручників, відсутність ременя чи шнурків, а також очевидні сліди перебування в ІТТ у понад 30 % випадків ставали підставою для визнання доказів недо- пустимими судами першої інстанції, хоча Верховний Суд не завжди погоджувався з такими висновками. На підставі проведеного аналізу автори пропонують комплексну модернізацію ч. 6 ст. 228 КПК України: (1) законодавчо закріпити обов’язкову процесуальну форму моти-вованої постанови слідчого, дізнавача або прокурора про вибір фотовпізнання із вичерпним переліком підстав (невідкладність, ризики безпеці, відсутність статистів, воєнні та над- звичайні обставини тощо); (2) унормувати мінімальні та максимальні межі кількості «інших осіб» – від трьох до п’яти – з конкретизованим списком недопустимих відмінностей; (3) надати «іншим особам» процесуальний статус добровільного помічника слідчого з базовим документальним підтвердженням особи; (4) створити електронний «Реєстр добровільних учасників впізнання», що міститиме верифіковані фото- та біометричні дані, та інтегру- вати до нього модуль генерації штучних зображень для ситуацій, коли залучення реальних статистів неможливе чи неетичне. Запропоновано також відомчий алгоритм документу- вання обставин, які унеможливлюють «живе» впізнання, що стане процесуальною гаран- тією проти зловживань та забезпечить прозорість для сторони захисту. Запровадження цих змін, на думку авторів, підвищить доказову переконливість ре- зультатів впізнання, скоротить час на організацію слідчої дії, знизить ризики маніпуляцій та зміцнить дотримання принципів безпосередності, змагальності й пропорційності втру- чання у права людини. Подальші дослідження мають бути зосереджені на психологічних експериментах щодо впливу кількості та однорідності статистів на точність впізнання, міжнародному порівняльному аналізі процедур Данії, Нідерландів і Канади, а також на кібер- безпековій перевірці пропонованого реєстру й алгоритмів відбору статистів у контексті захисту персональних даних. Ключові слова: кримінальний процес; пред’явлення для впізнання; КПК України; досудове розслідування; фотознімки; «інші особи»; допустимість доказів; воєнний та надзвичайний стан; електронний реєстр; штучно-згенеровані зображення.