Анотація

Більше ніж півроку тому  (15 грудня 2017 року) почав роботу «новостворений» Верховний Суд. З огляду на це в статті досліджуються перші результати діяльності Великої Палати та Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду. Особлива увага звертається на актуальні правові позиції Великої Палати Верховного Суду в кримінальному праві та судочинстві, обґрунтованість відповідних правових позицій та їх значення для подальшої правозастосовної практики. Автори проаналізували проблемні моменти в діяльності «оновленого» Верховного Суду та сформулювали пропозиції щодо їх усунення.

Мета статті полягає у тому, щоб проаналізувати перші результати та здобутки діяльності Великої Палати і Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, останню судову практику в кримінальному праві та судочинстві, а також виробити конкретні пропозиції щодо покращання діяльності Верховного Суду.

Незважаючи на величезну завантаженість «оновленого» Верховного Суду, слід визнати, що перші результати його діяльності залишають поміркований оптимізм щодо системної уніфікації практики правозастосування в кримінальному праві та процесі. Особливої уваги заслуговує рівень структурування та аргументації судових рішень Великої Палати Верховного Суду, приклад якої має слугувати і касаційним судам у складі Верховного Суду при винесенні ними рішень. У цілому ж будемо сподіватися, що той «запал», з яким почали працювати судді Верховного Суду, не згасне найближчим часом і саме цей орган стане каталізатором якісних змін у забезпеченні верховенства права в Україні. 

Основними напрямами вдосконалення діяльності Верховного Суду мають бути: 1) структурування рішень Касаційного кримінального суду Верховного Суду за зразком Великої палати Верховного Суду (з чітким поділом рішення на пункти та підпункти, проміжними й остаточними висновками, доктринальним і практичним аналізом спірних моментів); 2) тлумачення на рівні роз’яснень оцінних понять в оновленому процесуальному законодавстві (наприклад, потребують змістовного наповнення такі поняття, як «виключна правова проблема», «забезпечення розвитку права» тощо); 3) більш послідовним має бути використання практики Європейського суду з прав людини (з аналізом не тільки правової позиції Європейського суду з прав людини в конкретній справі, а й узагальненням фактичних обставин відповідної справи з метою встановлення релевантності тій справі, яка є предметом спору у  провадженні, яке перебуває на розгляді в Верховному Суді).

Ключові слова: Верховний Суд, Касаційний кримінальний суд, судова практика, Велика Палата, правові позиції.