Анотація

Після набуття чинності КПК України у 2012 році спостерігається різке зменшення кількості оперативних закупок, що проводяться підрозділами Національної поліції. Внаслідок цього знижується ефективність виявлення та розслідування фактів незаконного збуту предметів, які вилучені законом з обігу. Однією з причин такої ситуації є недосконалість положень КПК України.

Мета статті: розкриття недоліків ч. 3 ст. 271 КПК України та дослідження їхнього впливу на стан проведення оперативних закупок.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини запропоновано критерії відмежування правомірних дій працівників поліції при проведенні оперативної закупки від неправомірних, коли має місце провокація (підбурювання) на вчинення злочину. З’ясовано, що не можна вважати провокуванням (підбурюванням) на вчинення злочину виявлення ініціативи покупцем у придбанні певних предметів під час проведення оперативної закупки, коли є обґрунтовані підстави вважати, що відповідна особа готує або вчиняє злочин та він буде учинений незалежно від дій покупця. У такому випадку метою виявлення ініціативи покупцем є не підбурення особи на вчинення незаконного збуту, який і без того буде учинений, а спрямування поведінки цієї особи в напрямі негласної фіксації її протиправних дій. Такого роду дії не можуть бути визнані порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а одержані за результатами проведення оперативної закупки докази є допустимими з позиції ст.ст. 86, 87 КПК України.

Доведено, що через надмірне нагромадження окремих речень і словосполучень чинна редакція ч. 3 ст. 271 КПК України допускає можливість спотвореного тлумачення терміна «провокувати (підбурювати)», що обумовлює доцільність більш чіткого його формулювання відповідно до основоположних рішень Європейського суду з прав людини.

Ключові слова: контроль за вчиненням злочину, оперативна закупка, провокація (підбурювання) на вчинення злочину, допустимість доказів.