Review

Із набуттям чинності Кримінального процесуального кодексу України процесуальна діяльність слідчого зазнала значних трансформацій у своєму змісті та обсязі, що змінило традиційний погляд на процесуальну діяльність уповноваженого суб’єкта. Тому сьогодні актуальним стає питання щодо правового регулювання діяльності учасників досудового розслідування, зокрема слідчого та його взаємодії з іншими неуповноваженими учасниками кримінального процесу в цілому, оскільки ні практикою, ні науковими дослідженнями в кримінальному процесуальному праві в період дії Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. ця проблематика не була вирішена.

Мета статті: на підставі системного аналізу кримінального процесуального законодавства України, наукових джерел, а також матеріалів практики проаналізувати співвідношення діяльності слідчого з діяльністю неуповноважених учасників досудового розслідування та визначити їх особливості.

Указується, що процесуальна діяльність слідчого стала більш контрольованою як з боку неуповноважених учасників розслідування, так і уповноважених його учасників. Розширено перелік процесуальних дій і рішень слідчого, які він повинен узгоджувати з прокурором та слідчим суддею, а також тих, котрі можуть бути оскаржені зацікавленими учасниками провадження.

Зроблено висновок про те, що слідчий, реалізовуючи норми кримінального процесуального права у формі застосування, може здійснювати діяльність як автономно, так і у взаємодії з неуповноваженими учасниками досудового розслідування.

Ураховуючи те, що неуповноважені учасники реалізовують адресовані їм права, обов’язки і заборони, як правило, лише у взаємодії зі слідчим, автором доводиться, що діяльність слідчого полягає в акумулюванні результатів процесуальної діяльності усіх інших учасників розслідування, в тому числі й тих, які здійснюють відомчий контроль, прокурорський нагляд і процесуальне керівництво, судовий контроль.

Ключові слова: слідчий, кримінальна процесуальна діяльність, досудове розслідування, учасники досудового розслідування.