Анотація

Забезпечення права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, яке передбачено ст. 30 Конституції України та ст. 13 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), у кримінальному провадженні має особливе значення, оскільки саме під час здійснення цієї діяльності права людини можуть бути істотно обмежені, а інколи, як свідчить практика, і порушені.

Метою статті є дослідження існуючих на сьогодні проблем, пов’язаних з правовим регулюванням проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, а також правозастосуванням у площині забезпечення права на недоторканність житла чи іншого володіння особи.

Проведене дослідження національної практики дозволяє констатувати існування низки проблем правозастосування при обмеженні права на недоторканність житла чи іншого володіння,а саме: проведення обшуку неуповноваженою на те службовою особою та із залученням  як понятого особи, яка брала участь як понятий у попередніх слідчих діях; доручення виконання ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи співробітникам оперативних підрозділів; проведення обшуку під виглядом огляду місця події; порушення порядку оформлення вилучених предметів під час проведення обшуку; неможливість оскарження ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук під час досудового розслідування тощо.

Поряд із цим ЄСПЛ констатує порушення ст. 8 Європейської конвенції з прав людини під час розгляду заяв щодо України, до яких належать розпливчатість та надмірна узагальненість формулювань у постановах про дозвіл на обшук; неповідомлення  особи, в якої проводився обшук, про нього, що призвело до пошкодження її майна під час проникнення у житло, а також не встановлення меж обшуку; неможливість оскарження ухвали на обшук та безпосередньо процедури його проведення; відсутність судового контролю тощо. 

Ключові слова: кримінальне провадження, право на недоторканність житла чи іншого володіння особи, обшук, оскарження обшуку.