Анотація

Функціонування незалежної, легітимної, ефективної судової влади є необхідною умовою та запорукою забезпечення в державі конституційного ладу, принципу верховенства права, прав і свобод людини. Досягнення цієї мети можливе за наявності системи відповідних правових гарантій, зміст і реалізація яких залежить від розвиненості нормативно-правової бази, економічних показників розвитку кожної держави та соціальної стабільності суспільства. Проте на міжнародному рівні вже давно сформувався ряд положень, які загальновизнані необхідними гарантіями незалежності суддів зокрема та судової влади загалом. Вони трансформувалися та знайшли своє належне відображення в національному законодавстві більшості демократичних країн. Так, наприклад, однією з гарантій незалежності судді є його право на відставку.

Станом на початок 2019 року загальна чисельність суддів у відставці в Україні становила 3294 особи , або майже 46 % від передбаченої штатної чисельності суддів (7200 осіб). Такі цифри вимагають звернути увагу на питання правового регулювання життєдіяльності цієї частини суддівського співтовариства, щоб зрозуміти наскільки ефективним у сучасних реаліях є інститут судді у відставці  як гарантії суддівської незалежності.

Мета статті полягає в тому, щоб з’ясувати прогалини правового регулювання статусу судді у відставці, проблеми його реалізації на практиці та запропонувати шляхи їх подолання.

Основні результати дослідження полягають у  наступних положеннях:

1. Статус судді у відставці на законодавчому рівні зумовлюється нормами, які передбачають: а) право судді на відставку, зумовлене наявністю значного та достатнього стажу роботи на посаді судді (не менше двадцяти років); б) збереження за особою звання судді та встановлених до моменту виходу у відставку гарантій недоторканності; в) заходи соціально-правового захисту (матеріальне забезпечення та медичне обслуговування); г) підстави припинення відставки.
2. Статус судді у відставці є похідним від статусу судді. Останній передбачає тлумачення поняття «суддя», яке охоплює статусну та функціональну складові. Саме статусна складова зумовила його трансформацію у відповідне звання як певну відзнаку морально-психологічного та соціального характеру, як заслугу, зумовлену багаторічним досвідом сумлінного виконання суддівських повноважень, що підкреслює особливий соціально-професійний статус особи у його ретроспективі.
3. Для належної ідентифікації статусу особи доречно вживати термін «звання судді у відставці» як почесну відзнаку, яку отримує особа при звільненні з посади судді за бездоганну сумлінну працю протягом строку, визначеного законом, що ідентифікує особу в аспекті її професійного статусу в ретроспективі та створює передумови до реалізації комплексу заходів правового та соціально-матеріального характеру.
4. Серед проблем реалізації статусу судді у відставці найбільш гостро постає питання належного матеріального забезпечення, що й визначає ефективність досліджуваного статусу  як відповідної гарантії незалежності суддів. Однак  не меншого значення має питання наявності у суддів у відставці можливості брати участь у суддівському самоврядуванні.

Ключові слова: суддя, статус судді, відставка судді, статус судді у відставці, гарантії незалежності суддів.