Анотація

Модернізація та новелізація цивільного процесуального законодавства як необхідна умова сучасного етапу реформування системи правосуддя ознаменувала нову віху у судовому захисті прав, свобод та інтересів особи, що реалізується у формі цивільного судочинства. Орієнтація на міжнародні стандарти справедливого правосуддя, ефективність вітчизняного судового процесу відобразилася не лише на формулюванні завдань та основних засад цивільного судочинства, чільне місце серед яких, зрештою, посів принцип верховенства права, а й загалом змінила парадигму цивільного процесу в Україні. Свідченням тому є поява нових конструкцій, понять, інститутів цивільного процесуального права, трансформація класичних процедур і підходів.

Одним із інститутів цивільного процесуального права, нормативна основа якого зазнала змін, став інститут представництва. Зокрема, положення ст. 60 ЦПК України передбачають, що представником у суді може бути адвокат або законний представник, що кореспондує конституційним приписам, відповідно до яких лише адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Виняток становлять спори, що виникають із трудових відносин і малозначні справи. Таким чином, сьогодні адвокат набуває стратегічного значення як учасник судового провадження, коли йдеться про представництво у цивільному судочинстві. Це зумовлює актуальність питання його правового статусу, який у судовому процесі регулюється спільно приписами загального – процесуального законодавства та спеціального – Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Мета статті полягає у тому, щоб на основі наукового аналізу норм цивільного процесуального законодавства визначити специфіку правового статусу адвоката у цивільному судочинстві України.

Наявність особливостей правого статусу адвоката у судовому процесі зумовлена оновленням норм Цивільного процесуального кодексу України, що вимагає належної кореляції з положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Оновлені положення ЦПК України дозволяють першочергово сфокусувати свою увагу на таких основних моментах: 1) адвокат є учасником судового процесу, а не учасником справи; 2) адвокату забороняється зловживання процесуальними правами; 3) до адвоката може бути застосовано заходи процесуального примусу; 4) адвокат може бути допитаний як свідок, що унеможливлює в подальшому здійснення ним представництва у справі; 5) повноваження адвоката можуть бути підтверджені довіреністю або ордером з відповідним застереженням щодо обмеження повноважень.

Прискіплива увага до правового статусу адвоката зумовлена його визначальною роллю у суспільстві та державі, в яких людина є безумовною та беззастережною цінністю, а її права, свободи та інтереси – керівними у формуванні всіх напрямів державної політики.

Ключові слова: представництво, адвокат, цивільне судочинство, правовий статус адвоката, правнича допомога, професійна правнича допомога.