Анотація

Приєднання України до Ради Європи та ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зумовили включення нашої держави до європейської системи охорони прав людини, яка передбачає не лише обов’язок охороняти на дотримуватися передбачених Конвенцією прав та свобод, але і визнавати  юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд). Урахування підходу Європейського суду до розуміння та застосування положень Конвенції в конкретних обставинах відіграє роль практичного орієнтиру при правильному тлумаченні та застосуванні норм та понять вітчизняного кримінального процесуального права. Одним із таких понять, яке нерозривно пов’язано із забезпеченням належного рівня захисту особистої свободи та недоторканості особи у процесі кримінального судочинства й потребує ретельного дослідження, є «підозра». Статистика розгляду Європейським судом заяв проти України з приводу порушення ст.5 та ст.6 Конвенції вказує на відсутність у національній правозастосовній діяльності правильного розуміння підозри, моменту її виникнення та закінчення, а також якісних ознак, яким має відповідати підозра, щоб уважатися обґрунтованою у розумінні Конвенції.

Метою статті є дослідження  розуміння підозри та її якісних характеристик Європейським судом за допомогою аналізу його практики.

Встановлено, що Європейський суд у своїх рішеннях визначає підозру як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння та вирішує питання про її наявність шляхом дослідження фактичного положення особи у кримінальному провадженні та здійснення щодо неї процесуальних заходів, що істотно позначилося на положенні цієї особи.  

Робиться висновок, що у практиці Європейського суду момент виникнення підозри у вчиненні кримінального правопорушення пов'язаний з моментом здійснення щодо особи будь-яких процесуальних заходів, зумовлених наявністю такої підозри, які можуть суттєво вплинути на її стан.

У роботі виокремлюються основні якісні ознаки підозри, яка відповідає ознакам обґрунтованості, та робиться висновок, що вона становить собою таку розумну підозру, яка  містить  достатні об’єктивні елементи, зокрема факти, спеціальну інформацію, що знайшли фактичне вираження в офіційних документах обвинувачення, та  можуть привести об’єктивного спостерігача до обґрунтованого переконання, що особа могла вчинити дії, заявлені органами обвинувачення.

Визначається, що Європейський суд  залежно від результатів досудового розслідування під закінченням підозри розуміє або офіційне повідомлення особі про обвинувачення, або одностороннє офіційне рішення, ухвалене на користь особи про те, що її більше не переслідуватимуть за наявними обвинуваченнями та її становище надалі не можна вважати таким, що на нього суттєво впливає провадження.Ключові слова: підозра, обґрунтована підозра, Європейський суд з прав людини, виникнення підозри, закінчення підозри.