Анотація

Затримання особи за підозрою у вчиненні службового злочину містить потенційну загрозу порушення правоохоронними органами вимог КПК України з метою досягнення короткочасного медійного ефекту в частині демонстрації «ефективної боротьби» з білокомірцевою злочинністю. Втім допущені процесуальні помилки за активної позиції сторони захисту, як правило, нівелюють докази, зібрані з порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, що має наслідком ухвалення судами України виправдувальних вироків.

Мета статті полягає у дослідженні процесуальних питань, що виникають у зв’язку з порушенням правоохоронними органами процедури затримання особи, підозрюваної у вчиненні службового злочину.

Участь захисника на стадії затримання є важливою, бо саме на цьому етапі особа, яка потенційно підозрюється у вчиненні службового злочину, особливо потребує кваліфікованої правничої допомоги. Нерідко після фактичного затримання проводять допит особи, впізнання, а на клопотання затриманого слідчі вводять останнього в оману пояснюючи, що правова допомога захисником надається з моменту оголошення протоколу про затримання.

У контексті чинних положень ст. 208 КПК України підтверджено правильність думки про неправомірність деяких затримань, здійснюваних протягом останнього часу. Зокрема, непоодинокими є випадки затримання керівників центральних органів виконавчої влади (під час засідання Кабінету Міністрів України), народних депутатів (під час засідання Верховної Ради України або одразу після нього) за злочини, вчинені тижнями, місяцями, роками тому.

На практиці також трапляються випадки, коли захиснику не надають доступу до особи, яка була затримана на «місці злочину» чи «на гарячому» й доставлена до органу досудового розслідування, і яка потребувала негайної правової допомоги. Вирішення цієї проблеми вбачається у швидких діях захисника щодо надання максимально широкого публічного розголосу щодо вказаних незаконних дій органу досудового розслідування.

Законодавчого урегулювання потребує визначення змісту поняття «уповноважена службова особа», яка має право здійснювати затримання без ухвали слідчого судді або за її наявності. Висловлено думку, що до такої категорії осіб слід віднести працівників органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Державної прикордонної служби України тощо.

Важливим аспектом надання правової допомоги особі, затриманої за підозрою у вчиненні службового злочину, є необхідність з’ясування всіх даних про особу підзахисного та обставини затримання: фактичний час, місце, чи затримувались з ним інші особи, чи повідомлено підстави затримання та процесуальні права, чи застосовувалась відео- (фото-) зйомка, що вилучалось під час затримання, чи проводився особистий обшук, чи складались будь-які документи, чи відбирались пояснення і які саме, чи проводились із підзахисним будь-які слідчі дії тощо.

Рішення щодо подальшої процесуальної поведінки слід приймати тільки після обговорення з клієнтом позиції захисту, роз’яснення процесуальних прав та ст. 63 Конституції України. У разі, якщо клієнт погоджується давати показання, адвокат роз’яснює процедуру допиту підозрюваного, його права, обговорює зміст показань, питання, які необхідно з`ясувати.

Ключові слова: затримання, службовий злочин, підозрюваний, захисник, тимчасовий запобіжний захід.