Анотація

Анотація. Одним із основних засобів забезпечення основоположних прав і свобод людини є цивільний процес як одна із галузей права, а також професійна діяльність суддів, нотаріусів, виконавців та інших уповноважених осіб, яким держава делегувала виконання завдань з реалізації, охорони, захисту та відновлення прав, свобод чи інтересів осіб у сфері цивільного судочинства.

ЦПК України у Главі 5 «Докази і доказування» регламентує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81). Проте у чинному цивільному процесуальному законодавстві відсутні положення, які б визначали зміст доказування.

Метою цієї публікації є авторська розробка структури та змісту доказування у цивільному процесі на основі аналізу різних доктринальних підходів до їх розуміння у цивільному процесі із застосуванням порівняльного аналізу розуміння структури та змісту доказування в інших галузях правової науки.

Доказування є формальною підсистемою доведення, що зумовлює залежність предмета доказування від предмета доведення для досягнення найбільш сприятливого результату розгляду цивільної справи, вчинення нотаріального, виконавчого провадження для осіб, які беруть у них участь. Тож і їх основні відмінності полягатимуть у характері дій, на які спрямована діяльність їх учасників. Тобто, предмет доказування і предмет доведення співвідносяться як частина і ціле. Своєю чергою, предметом доказування в цивілістичному процесі є сукупність юридичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення матеріальних і процесуальних прав та обов’язків, а також процесуальних прав та обов’язків щодо їх доказування, які утворюють умовну систему в кожній конкретній справі й зумовлюють необхідність вибору доказів на підтвердження їх існування чи спростування.

Усі акти, які приймають уповноважені суб’єкти з розгляду цивільної справи, вчинення нотаріального, виконавчого проваджень у межах наданих їм повноважень, базуються не лише на їх внутрішньому переконанні, а й мають відповідати встановленим чинним цивільним процесуальним, нотаріальним процесуальним та виконавчим процесуальним законодавством вимогам, які слід розподіляти за трьома критеріями: нормативним, формалізованим і розумовим.

Зроблено висновок, що доцільно у цивільному процесуальному законодавстві та практиці використовувати термін «доказування», під яким слід розуміти отримання доказів сторонами та судом, а також використання їх у доказуванні фактів та обставин. Зміст доказування доцільно визначити й у чинному ЦПК України у Главі 5 «Докази і доказування», що сприятиме підвищенню ефективності цивільного процесуального доказування.

Ключові слова: докази, доказування, цивільний процес, цивільне процесуальне законодавство