Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню теоретичних, нормативно-правових і практичних засад оперативно-розшукового документування злочинів у закладах вищої освіти системи Міністерства освіти і науки України. Обґрунтовано актуальність теми в контексті сучасних викликів, пов’язаних із поширенням корупційних проявів, зловживання владою, хабарництва, фальсифікацій результатів навчальної діяльності, порушення академічної доброчесності та нецільового використання бюджетних коштів. Визначено суспільну значущість проблеми документування злочинів у сфері вищої освіти як одного з ключових елементів державної антикорупційної політики, спрямованої на забезпечення законності, прозорості та доброчесності освітнього процесу.

Метою статті є комплексне дослідження правових і практичних засад оперативно-розшукового документування злочинів у закладах вищої освіти, зокрема питань доказування, легалізації матеріалів ОРД та запобігання провокації злочину.

У статті розкрито правову природу оперативно-розшукового документування як системи дій, спрямованих на виявлення, фіксацію та відображення обставин учинення злочину із застосуванням передбачених законом засобів і методів. Проаналізовано функціональне місце документування у структурі оперативно-розшукової діяльності, його роль у формуванні доказової бази та забезпеченні ефективного розслідування кримінальних правопорушень у ЗВО. З’ясовано, що оперативно-розшукове документування виконує не лише пошукову, а й превентивну функцію, запобігаючи виникненню нових злочинних проявів, але потребує суворого дотримання принципів законності, пропорційності, етичності та мінімального втручання в автономію освітніх інституцій.

На основі аналізу Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, законів «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про вищу освіту», «Про запобігання корупції», а також відомчих інструкцій МВС, СБУ та НАЗК визначено нормативні межі допустимості оперативних заходів у навчальних закладах. Окрему увагу приділено питанню легалізації матеріалів оперативно-розшукової діяльності, їх перетворенню на процесуально допустимі докази, а також виявленню типових порушень, що призводять до недопустимості таких доказів у суді. Детально розглянуто проблему провокації злочину як межі допустимості оперативного експерименту у світлі рішень Європейського суду з прав людини (Ramanauskas v. Lithuania, Teixeira de Castro v. Portugal), наголошено на ризиках застосування провокаційних методів у закладах освіти, які підривають довіру до системи та порушують академічні свободи.

У статті також розкрито етичні, правові та доказові аспекти діяльності оперативних підрозділів у закладах вищої освіти, висвітлено роль морально-психологічної підготовки працівників, дотримання ними стандартів доброчесності та прав людини. Охарактеризовано позитивний досвід співпраці між оперативними службами, антикорупційними уповноваженими ЗВО та Національним агентством з питань запобігання корупції (2024). Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення міжвідомчих інструкцій МВС і СБУ, закріплення в КПК України окремої статті, яка б регламентувала порядок легалізації матеріалів ОРД, розроблення єдиних стандартів взаємодії між правоохоронними органами й освітніми установами, а також запровадження системного навчання оперативних співробітників етичним і правовим засадам запобігання провокації злочину.

Результати дослідження мають теоретичне й практичне значення для розвитку доказового права, удосконалення діяльності правоохоронних органів та забезпечення дотримання конституційних прав і свобод учасників освітнього процесу при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Ключові слова: оперативно-розшукове документування, заклади вищої освіти, докази, допустимість, легалізація матеріалів ОРД, провокація злочину, оперативний експеримент, антикорупційна діяльність, процесуальні гарантії, академічна доброчесність, права людини.