Анотація

У статті досліджено правові засади взаємодії Координаційного штабу, Служби безпеки України, Збройних Сил України та органів прокуратури у процесі обміну полоненими. Метою статті є системний аналіз особливостей взаємодії Координаційного штабу, Служби безпеки України, Збройних Сил України та органів прокуратури у процесі обміну військовополоненими, з урахуванням національного законодавства, міжнародних гуманітарних стандартів і практичних викликів, що виникають у сучасних умовах збройного конфлікту.

Автором констатовано, що процес обміну військовополоненими є не лише оперативно-організаційним заходом, а й юридично та гуманітарно значущим інструментом, що вимагає високого рівня міжвідомчої координації, правової визначеності та відповідності міжнародним стандартам. З огляду на складність сучасних збройних конфліктів, зокрема гібридного характеру війни Росії проти України, обмін полоненими виходить за межі традиційної правової процедури та набуває ознак політико-дипломатичної й безпекової операції. У цьому контексті важливою є не лише технічна реалізація обміну, а й чітке розуміння правового статусу осіб, які повертаються з полону, гарантії дотримання їхніх прав, а також формування прозорого й підзвітного механізму, що ґрунтується на законодавстві України та положеннях міжнародного гуманітарного права.

Досліджено нормативно-правові основи, що регулюють діяльність залучених органів, включно з законами України, міжнародними конвенціями та угодами. Особливу увагу приділено аналізу функціональних повноважень кожної з інституцій, а також проблематиці узгодженості та ефективності взаємодії під час практичної реалізації обміну полоненими.

Виявлено, що попри наявність законодавчого підґрунтя, відсутність спеціального узагальнюючого акту та процедурного механізму обміну ускладнює забезпечення прозорості, правової визначеності та ефективного захисту прав військовополонених. Існує потреба у більш тісному контролі за дотриманням прав людини, а також залученні на постійній основі інституцій громадянського контролю, таких як Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Деталізовано функції та форми участі кожного з державних органів у механізмі обміну, включаючи процес ідентифікації, перевірки статусу, юридичного супроводу, психологічної та медичної допомоги, логістичного забезпечення, ведення перемовин та контролю за виконанням гуманітарних домовленостей. Наведено приклади реальних кейсів співпраці, а також виклики, що виникають при взаємодії в умовах обмеженого часу, тиску з боку агресора та правової невизначеності окремих категорій осіб.

Ключові слова: військовополонені, обмін полоненими, Координаційний штаб, Служба безпеки України, Збройні Сили України, прокуратура, правовий статус, гуманітарне право, міжвідомча взаємодія, державна координація.