Анотація

Метою статті є дослідження правової природи віртуальних активів як доказів у кримінальному процесі, аналіз сучасного стану наукової розробки цієї проблеми, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Проведений аналіз показав, що віртуальні активи активно використовуються у злочинній діяльності для завдання шкоди національній безпеці держави, що робить їх значною частиною доказової бази.

Для досягнення поставленої мети застосовані загальнонаукові та спеціальні методи: діалектичний, методи абстрагування, аналізу, синтезу, а також метод теоретико-правового моделювання, історико-правовий та формально-логічний методи пізнання. У статті досліджується відповідність вітчизняного законодавства міжнародним стандартам у сфері регулювання віртуальних активів.

Автор наголошує, що цифрова інформація – це унікальний нематеріальний об’єкт, який можливо дослідити тільки опосередковано. Оскільки у чинному КПК відсутній такий вид доказів як «доказ у цифровій формі», автор вважає дискусійним визнання віртуальних активів речовими доказами. За своєю правовою природою вони не є матеріальними об’єктами, що можуть зберігати фізичні сліди злочину, тому їх доцільно відносити до категорії документів.

З огляду на нормативну невизначеність, автором пропонується внести зміни до КПК України та доповнити ч. 2 ст. 84 поняттям «цифрові докази». Це дозволить усунути суперечності в судовій практиці та забезпечити єдиний підхід до оцінки віртуальних активів за критеріями належності та допустимості.

Ключові слова: кримінальне провадження, цифрові докази, віртуальні активи, криптоактиви.