Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу дотримання прав людини під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) у контексті забезпечення національної безпеки України. Розглядаються особливості застосування НСРД у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки, таких як державна зрада, шпигунство, терористична діяльність і колабораціонізм. Особливу увагу приділено правовим та етичним аспектам використання провокаційних методів у діяльності правоохоронних органів, межам допустимості їх застосування та потенційним ризикам порушення конституційних прав громадян.

У роботі проаналізовано міжнародний досвід регулювання провокації злочину, зокрема практику Європейського суду з прав людини, а також законодавчі підходи США, Великобританії та Федеративної Республіки Німеччина. Здійснено порівняльно-правовий аналіз норм, що визначають допустимість агентурної діяльності, ідентифіковано спільні риси та відмінності у стандартах захисту прав людини під час застосування негласних методів розслідування.

Автор обґрунтовує необхідність формування чітких механізмів контролю за діяльністю оперативних підрозділів, підвищення ролі судового контролю та прокурорського нагляду, а також створення ефективних інструментів громадського моніторингу. Наголошено, що досягнення балансу між потребами національної безпеки й гарантіями прав людини є ключовою умовою демократичності кримінального процесу та ефективності державної політики у сфері протидії злочинам проти основ національної безпеки.

Метою статті є дослідження правової природи та меж допустимості провокації злочину в кримінальному процесі України з урахуванням міжнародного досвіду та стандартів захисту прав людини. Автор аналізує положення статей 271 КПК України та 370 КК України, що визначають правові межі контрольованих дій і встановлюють відповідальність за провокацію підкупу. Розглянуто практику національних судів і рішення ЄСПЛ (зокрема у справах «Teixeira de Castro v. Portugal» та «Ramanuskas v. Lithuania»), які формують критерії відмежування законних оперативних дій від неприпустимого підбурювання до злочину.

Зроблено висновок, що в умовах сучасних загроз територіальній цілісності України доцільним є законодавче визначення меж застосування контрольованих оперативних заходів із провокаційними елементами, за умови гарантування дотримання прав людини, посилення судового й прокурорського контролю, а також створення механізмів громадського нагляду за діяльністю оперативних підрозділів. Окреслені пропозиції спрямовані на формування балансу між ефективністю розслідувань і забезпеченням правових гарантій особи у сфері національної безпеки.

Ключові слова: права людини, національна безпека, НСРД, провокація злочину, злочини проти основ національної безпеки, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), судовий контроль, агентурна діяльність, міжнародні стандарти, правове регулювання, прокурорський нагляд, громадський контроль.