Анотація

Статтю присвячено системному дослідженню впливу Конституції України і правових позицій Конституційного Суду України на формування конституційно орієнтованої доктрини кримінального процесуального доказування та оновлення вітчизняної правозастосовної практики. У роботі обґрунтовано, що сучасна парадигма доказування в Україні перебуває на етапі глибинної трансформації, зумовленої переходом від процесуально-технічної моделі до моделі, в якій пріоритет надається конституційним принципам: верховенству права, повазі до людської гідності, свободі, приватності та ефективному судовому контролю. Показано, що правові позиції Конституційного Суду України виступають нормативними каталізаторами переосмислення базових категорій доказового права та формують авторську концепцію «жорсткого конституційного ядра» кримінального процесуального доказування.

У статті проаналізовано ключові рішення Конституційного Суду України щодо права на свободу, приватність, правову допомогу, презумпції невинуватості та юридичної визначеності, зокрема щодо неконституційності імперативних моделей обмеження свободи під час воєнного стану. На цій основі реконструйовано цілісну конституційну концептуальну основу доказування, де право на свободу і приватність визначає межі допустимого втручання, а право на судовий захист формує обов’язок здійснювати нагляд за будь-якими формами процесуального примусу. Принцип верховенства права вимагає пропорційності й недопущення свавільного втручання, а принцип прямої дії Конституції зобов’язує суди оцінювати докази крізь призму конституційних прав навіть за відсутності спеціальної регламентації в КПК.

Особливу увагу приділено взаємодії практики КСУ з прецедентами ЄСПЛ, що структурують національні стандарти втручання у приватність, свободу та межі допустимих слідчих дій. Показано, що інтеграція цих стандартів спричиняє системну перебудову правозастосування, зокрема у сферах застосування запобіжних заходів та оцінки доказів. У цьому контексті аналізується, як конституційна доктрина пропорційності та заборона використання доказів, здобутих шляхом катування чи свавільного позбавлення свободи, зближують українську модель доказування з європейською, забезпечуючи при цьому збереження національної специфіку у питаннях організації досудового розслідування.

Зроблено висновок, що правові позиції Конституційного Суду України становлять інтелектуальний і методологічний центр сучасної української доктрини доказування. Саме вони забезпечують перехід до моделі, в якій доказування постає як конституційно вмотивована діяльність держави, а КПК України розглядається як підсистема конституційного правопорядку. У результаті формується якісно нова концепція доказового права, що відповідає європейським стандартам та водночас формує унікальну національну традицію, побудовану на пріоритетах людської гідності та верховенства права над міркуваннями суто правоохоронної доцільності.

Ключові слова: Конституція України; Конституційний Суд України; кримінальне процесуальне доказування; верховенство права; допустимість доказів; недопустимі докази; цифрові докази; процесуальна доброчесність; процесуальна токсичність; презумпція невинуватості; право на приватність; судовий контроль; запобіжні заходи; юридична визначеність; конституційна модель доказування; стандарти ЄСПЛ.