Анотація

Стаття присвячена вивченню іноземного досвіду нормативного закріплення принципів гласності і відкритості у системі конституційних основ судоустрою та забезпечення правосуддя, що пов’язані зокрема з порядком організації кримінального судочинства. Розроблено науково обґрунтовані рекомендації для вдосконалення чинного законодавства України з урахуванням найбільш передових зарубіжних практик. Насамперед слід звернути увагу на те, що норми про гласність (публічність, відкритість) правосуддя є в конституціях практично всіх держав. З огляду на зміст цих принципів, їхніх елементів та відображення в конституційно-правових нормах, нормах про судоустрій та кримінального процесу слід зазначити, що йдеться про гласність і відкритість саме процедури судочинства (в тому числі для представників засобів масової інформації), а також щодо публічності оголошення судового рішення. Перший підхід полягає у формулюванні гласності і відкритості при здійсненні правосуддя у вигляді принципів, на яких воно (правосуддя) ґрунтується. При цьому відповідна норма міститься в розділі про судову владу. Такий підхід практикує досить багато країн: Україна, Болгарія, Австрія, Азербайджан, Білорусь, Греція, Данія, Туреччина, Нідерланди, Хорватія, Румунія, Македонія, Литва, Молдова, Грузія, Туркменістан, Узбекистан, Російська Федерація, Кувейт, Іран, Ємен, В’єтнам, Китай, Індія та інші. Так, у Конституції України (п. 6 ст. 129) визначено, що однією з основних засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.Закріплення фундаментальних принципів здійснення судової влади в самих конституціях держав є необхідним та вкрай важливим для усієї системи здійснення правосуддя. Суть другого підходу полягає в тому, що гласність і відкритість правосуддя, що виражається й у відкритості судових засідань та судового розгляду в цілому, закріплюються в конституціях як невід’ємне і гарантоване державою право кожного на публічний або відкритий судовий розгляд. Відповідно, вказане фіксується в розділах про основні (конституційні) права. Дослідження показало, що такого підходу дотримується чимало країн, серед яких Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Польща, Естонія, Угорщина, Вірменія, Венесуела, Мексика, Аргентина, Ірак, Таїланд, Філіппіни тощо. Так, у Конституції Аргентинської Республіки (ч. 22 ст. 75) зазначено, що низка міжнародних джерел, у тому числі Американська декларація про права та обов’язки людини, Загальна декларація прав людини, Американська конвенція про права людини, має юридичну силу, рівну Конституції Аргентинської Республіки.Третій підхід виражається в більш детальному закріпленні основ гласності і відкритості правосуддя на конституційному рівні, причому і як конституційне право, і як сформульований принцип здійснення судової влади (відповідно, у різних розділах конституцій). До таких країн можна віднести Іспанію, Бразилію, Республіку Корею, Японію, деякі інші.Невід’ємним елементом, що становить основу гласності і відкритості правосуддя, є публічний порядок оголошення судового рішення. При цьому не менш важливими, врегульованими зарубіжним законодавством і схваленими практикою його застосування є обов’язки органів судової системи опубліковувати судові рішення. Цікавий у цьому сенсі німецький досвід публікації рішень: опублікуванню підлягають усі рішення, до яких є або в принципі може бути виявлений суспільний інтерес.

Ключові слова: принцип, засади, гласність, відкритість, правосуддя, судова влада, судоустрій, кримінальне судочинство.