Анотація

Розвиток науки вітчизняного кримінального процесу зумовлює необхідність дослідження та перегляду традиційних наукових поглядів щодо окремих проблем кримінального процесуального доказування. Однією з найбільш важливих у теорії доказування є проблема допустимості доказів, зокрема питання щодо правових наслідків порушення процесуальної форми збирання доказів (формування доказової основи правової позиції суб’єкта доказування) у кримінальному провадженні. В наукових публікаціях цим питанням приділяється значна увага. Проте однозначного підходу до її вирішення немає. Тому висловлення власної позиції щодо їх вирішення є досить важливим і необхідним. Саме цими обставинами пояснюється необхідність написання цієї статті, її логіка та зміст.

Метою статті є дослідження правових наслідків порушення процесуальної форми збирання доказів (формування доказової основи правової позиції суб’єкта доказування) у кримінальному провадженні.

Результатами наукового опрацювання автором зазначеної проблематики стали висновки щодо різних підходів до питання про правові наслідки порушення процесуальної форми одержання доказів. Зокрема, підтримана й додатково обґрунтована висловлена в науковій літературі думка, що вони залежать від істотності порушення. Істотні порушення тягнуть за собою визнання отриманих доказів недопустимими, хоча можуть бути подолані визначеними в законі способами. Неістотні ж порушення після їх нейтралізації на допустимість доказів не впливають.

Пропонується необхідність регламентації кримінальним процесуальним законодавством інституту крайньої необхідності в кримінальному провадженні та наукової розробки порядку його застосування.

Вказується, що при вирішенні питання про допустимість доказів, отриманих із застосуванням примусу (який можна кваліфікувати як неістотне порушення прав і свобод особи, до якої він застосовується), необхідно встановлювати:  по-перше, його характер (переборний чи непереборний) (у цьому зв’язку потрібно визначати ступінь його впливу на особу, її індивідуальні фізичні можливості, психічний стан, у якому вона опинилася тощо); по-друге, можливість застосування інституту крайньої необхідності (за умови його регламентування в кримінальному процесуальному законодавстві).

Ключові слова: докази, процесуальна форма, права і свободи, істотні порушення, неістотні порушення, крайня необхідність.