Анотація

У статті досліджується проблема можливості самостійної реалізації права на захист осіб з розладами, зумовленими вживанням психоактивних речовин, адиктивною поведінкою та необхідності обов’язкового застосування  п. 3. ч. 2 ст. 52 КПК України, відповідно до якого «обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад», у справах за участю таких осіб, а відповідно і встановлення вад, які свідчать про нездатність повною мірою реалізувати своє право.

Метою статті є дослідження питання реалізації права на захист осіб з розладами, зумовленими вживанням психоактивних речовин, адиктивною поведінкою.

Автором проаналізовано правову позицію Верховного Суду та наукові напрацювання за цим напрямом, здійснено зіставлення їх висновків. Крім того, на підтвердження доводів наведено результати дослідження пацієнтів з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживанням алкоголю, синдром залежності». В аналізі застосовуються результати дослідження пацієнтів, які проходили обстеження і лікування на базі наркологічного відділення Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні № 1, частково відображені психічні та поведінкові розлади, які є наслідком вживання психоактивних речовин, адиктивною поведінкою.

Зроблено висновок на основі викладених даних щодо обов’язковості застосування п. 3. ч. 2 ст. 52 КПК України у випадках, коли підсудним є особа з розладами, зумовленими вживанням психоактивних речовин, адиктивної поведінкою. Психологічні вади особи з розладами, зумовленими вживанням психоактивних речовин, адиктивною поведінкою самі по собі не є підтвердженням нездатності обвинуваченого (засудженого)у  повну міру реалізувати свої права, а відповідно й обов’язкового застосування п. 3. ч. 2 ст. 52 КПК України, оскільки сприйняття особи з розладами, зумовленими вживанням психоактивних речовин, адиктивною поведінкою відображає дійсність в тій мірі, яка є достатньою для створення передумов повноцінної інтелектуальної діяльності.

Обґрунтовується, що при здійсненні судового провадження  питання про застосування п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України необхідно вирішувати, виходячи з комплексу обставин справи, а не тільки за наявності доказів перебування осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Ключові слова: психічні вади, адиктивна поведінка, психопатологічний стан, розлади, психічна патологія, юридичний критерій, медичний критерій.