Анотація

Ідея запровадження в Україні дисциплінарної процедури щодо прокурорів  відповідно до міжнародних стандартів і наближення її до моделі дисциплінарної відповідальності щодо суддів почала зароджуватися ще з 2011 року.

Ухвалений лише у 2014 році Закон України «Про прокуратуру» запровадив створення колегіального органу – Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП, Комісія).

Водночас, впровадження схожого до процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності порядку притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності видається невиправданим.

Прокурор не завжди є (подібно до судді) процесуально самостійною фігурою і частіше за все працює під керівництвом інших прокурорів більш високого рівня. 

З огляду на це навряд чи можна було на законодавчому рівні встановлювати однакові гарантії незалежності як для суддів, так і для прокурорів. Це стосується і гарантій притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності.

Наявність таких високих гарантій у суддів обумовлена особливостями їх правового статусу, зокрема, тим, що їх основним завданням відповідно до статті 124 Конституції України є здійснення правосуддя, а отже прийняття правових рішень остаточного характеру, причому кожен суддя приймає такі рішення самостійно.

Закріплення ж схожих гарантій у Законі України «Про прокуратуру» в реаліях сьогодення виглядає як яскрава обкладинка для міжнародної спільноти, що насправді не відповідає дійсному стану речей як у середині самого органу, так і для пересічного громадянина, права якого були порушені рішенням, дією (бездіяльністю) прокурора.

Мета статті полягає у з’ясуванні пов’язаності процедур притягнення суддів та прокурорів до дисциплінарної відповідальності.

 Досліджено основні підходи до визначення поняття юридичної відповідальності, встановлено, що дисциплінарна відповідальність є різновидом ретроспективної (негативної) юридичної відповідальності.

Окреслено проблемні моменти під час здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Встановлено, що більшість скарг на прокурорів ініційовані керівниками прокуратур або вищими органами прокуратури за результатами проведених перевірок та службових розслідувань.

Під час дослідження заявленої проблематики проаналізовано завуальовану, на думку багатьох юристів і практиків, дискрецію КДКП на надання  дозволу особі, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, на оскарження рішення Комісії до Вищої ради правосуддя.

У зв’язку з виявленою проблемою окрему увагу присвячено процедурі оскарження рішень КДКП до Вищої ради правосуддя і до суду.

Зроблено висновки, що запровадження кардинально нової системи притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності є на часі. Однак для уникнення незаконного дисциплінарного переслідування прокурорів у середині системи органів прокуратури, так і для забезпечення інтересів осіб, права яких були порушені незаконними діями прокурорів, необхідно змінювати підходи і правозастосовчу практику у діяльності самої КДКП.

Ключові слова: юридична відповідальність, дисциплінарна відповідальність, прокурор, притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності.