Анотація

У статті досліджено проблему систематизації злочинів проти основ національної безпеки України, визначення їх родового об’єкта, функціонального призначення та правових меж криміналізації відповідних діянь. Акцент зроблено на поєднанні теоретичних і праксеологічних аспектів кримінально-правової охорони державної безпеки з практикою контррозвідувального та оперативно-розшукового документування (КРД та ОРД). Автор аналізує еволюцію нормативно-правових підходів до розмежування злочинів цього виду, виявляє недоліки чинної класифікації та пропонує її вдосконалення з урахуванням сучасних викликів – гібридної агресії, інформаційних і кіберзагроз, фінансування терористичної діяльності.

Здійснено порівняльно-правовий аналіз законодавства США, Великої Британії та скандинавських країн, що дозволило оцінити ефективність правових моделей криміналізації та визначити можливості їх адаптації в українському правопорядку. Особливу увагу приділено питанням доказування і документування злочинів проти основ національної безпеки, значенню предмета доказування для організації КРД та ОРД, а також ролі процесуальної легалізації фактичних даних у досудовому розслідуванні. Розкрито вплив цифрових технологій і кіберпростору на кримінально-правову політику держави та межі допустимого втручання у сферу приватного життя під час розслідування злочинів, що посягають на суверенітет і територіальну цілісність України.

Метою статті є формування авторського бачення поняття злочинів проти основ національної безпеки України, визначення особливостей їх кримінально-правової класифікації та окреслення шляхів удосконалення законодавства з урахуванням сучасних загроз, міжнародного досвіду, теорії доказів і практики контррозвідувальної діяльності.

Відповідно до мети використано комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання: діалектичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, а також методи системного аналізу та структурно-функціонального узагальнення.

У результаті дослідження автор виокремив три підходи до розуміння поняття злочинів проти основ національної безпеки: елементний (через систему ознак складу злочину), праксеологічний (через діяльність уповноважених органів і процедур доказування) та комплексний (що поєднує правовий, організаційний і доказовий виміри). Підтримуючи комплексний підхід, автор визначає злочини проти основ національної безпеки України як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на фундаментальні державні та суспільні інтереси у сфері суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності, інформаційної й політичної стабільності держави.

З позиції автора, кримінально-правова діяльність у сфері національної безпеки включає суб’єктів (державні органи безпеки та правопорядку), об’єкти (суспільні відносини у сфері захисту державного суверенітету), правову підставу (норми кримінального законодавства), методи та засоби (криміналізація, превенція, санкції, доказування) і результат – забезпечення безпеки особи, суспільства та держави. Особливістю є те, що суспільство й держава виступають водночас суб’єктами та об’єктами цієї діяльності, а ефективність реалізації кримінально-правових засобів визначається якістю документування, допустимістю доказів та дотриманням прав людини у процесі розслідування.

Ключові слова: злочини проти основ національної безпеки; національна безпека України; державна безпека; кримінально-правова охорона; криміналізація; родовий об’єкт злочину; міжнародний досвід, порівняльний аналіз; досудове розслідування; КРД; ОРД.